Довгі роки вчені ламали голову над таємницею реалістичності картин епохи Відродження, адже просто неможливо не захопитися приголомшливою палітрою кольорів, чіткістю ліній і точністю переданих образів у шедеврах тих часів. Проте англійський фотограф і художник Девід Гокні, схоже, зумів розгадати цю загадку.
Варто зазначити, що до епохи Ренесансу навіть найвідоміші майстри мистецтва не могли зобразити настільки реалістичні роботи. Але на рубежі XIV–XV ст. герої картин раптом стали ніби живими. Звісно, такі зміни викликають безліч запитань. Тому Девід Гокні вирішив розібратися з цим.
Для своїх досліджень художник обрав полотно «Подружній портрет Арнольфіні» Яна ван Ейка. На цій картині 1434 року ховається чимало доволі цікавих деталей. Але особливу увагу Гокні звернув на свічник під стелею та невелике дзеркало. Художник відшукав схожий свічник, щоб спробувати змалювати його. Однак Гокні навіть не підозрював, як непросто намалювати такий предмет у перспективі, а особливо складно вдавалося передати відблиски світла, щоб зробити його реалістичнішим.
Коли художник усе ж відтворив тривимірну модель свічника, то зрозумів, що на полотні Ван Ейка цей предмет зображено в перспективі й з однією точкою сходження. І знову постало питання: як Ейк зробив це? Адже в ті часи ще не існувало камери-обскури з лінзою.
Гокні довго шукав відповідь на це запитання, доки випадково не звернув увагу на дзеркало, зображене на картині. Воно було опукле, а в ті роки дзеркала створювали лише увігнутими. Тоді Гокні зрозумів, що майстер використовував увігнуте дзеркало, крізь яке він дивився, щоб реалістичніше намалювати предмети. Найімовірніше, інші художники тих часів використовували ту саму техніку, доки у 1500-х роках люди не навчилися виготовляти великі та якісні лінзи. Їх вставляли у спеціальну камеру-обскуру, яка дозволяла отримати проєкцію будь-якого розміру. Це відкриття стало справжньою революцією в техніці реалістичних зображень.
