Художниця Яна Різник взяла участь у міжнародній виставці «Parallax Art Fair», яка пройшла 22–24 жовтня у Лондоні. Вона представила три живописні роботи: «Статус-кво. Status Quo», «П'ятнична традиція. Friday tradition», «Несподівана перспектива. Unexpected perspective» із нового циклу «Позаземellя», присвяченого актуальним проблемам сучасності.
Виставка «Parallax Art Fair» — найбільша в Європі платформа для обміну ідеями та просування мистецтва. Цей художній ярмарок представляє самобутні твори відомих митців із Великої Британії, Індії, Іспанії, Канади та інших країн. «Parallax Art Fair» — це подія для всіх, незалежно від віку, кольору шкіри, статку та освіти. Вона об'єднує художників і поціновувачів сучасного мистецтва, допомагає у встановленні контактів і ділових зв'язків між ними.
Стилістика представлених на «Parallax Art Fair» робіт Я. Різник відсилає нас до творчості німецьких експресіоністів, чиї полотна стали виразом особистої емоційної реакції на бурхливі події початку XX століття, та художників-футуристів, які намагалися «відобразити у своїх картинах прискорення темпу життя та індустріалізацію середовища як прикмети нової ери». Яскраві, часом кислотні барви. Емоційна, навіть «сумбурна» робота пензлем. Актуальність порушених тем. «Технологічний» і водночас фантастичний, «позаземний» антураж, у якому розгортається дія. Навіть назва циклу — «Позаземellя»! Усе це ріднить роботи художниці з новаторськими течіями початку XX століття, немов роблячи їх продовжувачами цих напрямів, які розвивають і актуалізують їх на новому витку спіралі.
У плані тематики, як і личить актуальному мистецтву, тут більше запитань, ніж відповідей. Навіщо нам це потрібно? Навіщо освоювати космос та інші планети? Що ми збираємося там робити? Чи не виявиться так, що, зробивши Землю непридатною для життя, ми так само вчинимо й з іншими планетами? Як не перенести помилки та негативний досвід «земного» життя в «позаземне»? Як нам жити пліч-о-пліч зі штучним інтелектом? Роботи — це помічники чи потенційні вороги? Коли потрібно зупинитися в розвитку робототехніки, де точка неповернення? Чи зможуть земляни зберегти статус-кво, чи рубікон уже пройдено?
Попри всю свою актуальність, яскраві, емоційні роботи Яни Різник дуже живописні та позитивні за сприйняттям. Градус проблематики знижується іронією та гумором, із якими створені сюжети. Виникає відчуття їхньої причетності до улюблених літературних і кіносюжетів. А може, справді просто знімається кіно?
