Питання про те, що таке «стиль похилого віку» чи «пізній стиль», залишається однією з найцікавіших тем у теорії мистецтва. Знаменита феміністична історикиня мистецтва Лінда Нохлін у своєму есеї 2008 року «Стиль похилого віку: Пізня Луїза Буржуа» досліджувала еволюцію естетики Луїзи Буржуа упродовж семи десятиліть її кар'єри. Спираючись на ідеї літературного теоретика Едварда Саїда, Нохлін зазначала, що пізні стилі відмовляються від комфортних естетичних зв'язків на користь розривів, незмінних дислокацій та невирішених суперечностей. Такі твори змушують нас переосмислювати весь попередній доробок автора.
Експозиція The Prime of Your Life у Нью-Йорку
Концепція Лінди Нохлін допомагає зрозуміти виставку The Prime of Your Life, яка експонується в галереї Marc Straus у Нью-Йорку. Проєкт зібрав робіт 18 жінок-художниць, кожній з яких понад 75 років. Ця експозиція вражає різноманіттям матеріалів, тем і художніх почерків. Живопис, малюнок, скульптура та інсталяції різних масштабів і технік взаємодіють між собою радше у форматі діалогу чи суперечки, аніж гармонійного ансамблю.
Єдиним формальним критерієм для об'єднання авторок став їхній вік. Це перетворює виставку не на маніфест певного покоління, а на глибоке критичне питання до феміністичної історії мистецтва XXI століття: що означає «розквіт» для жінки-художниці, якщо ринок та музеї найчастіше починають визнавати та цінувати її творчість лише у зрілому віці?
Роль Марини Абрамович та питання пізньої творчості
Центральним елементом, що порушує це питання на виставці, є великомасштабна фотографія Марини Абрамович «Стоячи зі скелетом» (2008/2016). Розташована біля входу до галереї, робота зображує саму Абрамович у чорному вбранні на темному тлі зі світлим скелетом на спині. Протягом понад 50 років художниця використовувала власне тіло у перформативних практиках, обираючи пряму конфронтацію замість тендітних натяків. Яскравим прикладом стала її легендарна акція 2010 року «Художниця присутня» у музеї, де вона годинами дивилася віч-на-віч на відвідувачів.
Порівняно з енергією живих перформансів, згадана фотографія виглядає дещо статичною, нагадуючи радше жартівливий святковий реквізит, ніж елегійне роздумування про старість. Виставка залишає відкритими питання: чи применшує слабша пізня робота цінність потужніших ранніх досягнень, і як визначити, чи є цей твір справді пізнім? Можливо, зараз, у свої 79 років, Марина Абрамович лише наближається до справжнього піка своєї творчості.
