У 1890 році Оскар Вайлд завершив першу версію роману «Портрет Доріана Грея». Головний персонаж книги — молодий красень, який боїться втратити свою вродливість. Він може залишатися юним і красивим, водночас його портрет старіє і стає потворним, відображаючи швидкий моральний занепад власника.
У 1943 році режисер Альберт Левін, тоді ще на ранніх етапах адаптації моторошної казки Вайлда для великого екрана, вирушив на пошуки художника, придатного для написання версії знаменитої картини. Митцем, якому він доручив це завдання, став Іван Ле Лоррейн Олбрайт. Завершений образ авторства Олбрайта став однією з перлин його кар'єри, а також найпам'ятнішою родзинкою фільму.
Левін, чия стрічка здобула загальне визнання у 1945 році, не був першим, хто надихнувся історією Доріана Грея (лише у 1910-х роках налічувалося щонайменше сім таких фільмів), але він став першим, хто замовив таку унікальну картину в художника. Олбрайт здобув репутацію у 1930-х роках завдяки гротескним, майже нудотно деталізованим портретам чоловіків і жінок, чиї тіла здаються на межі розкладання. Ці роботи принесли йому безліч почестей і нагород: у 1942 році його ранній шедевр «Те, чого я не повинен був робити» («Двері») (1931–1941), моторошне зображення безтілесної руки, що ширяє над дверима, отримав головний приз від Метрополітен-музею в Нью-Йорку. Цю картину, поряд із десятками інших, нині експонують в Художньому інституті Чикаго в межах ретроспективи Олбрайта.
Олбрайт також славився своєю повільною манерою роботи. Наприклад, на завершення полотна «Двері» в нього пішло ціле десятиліття. Проте він ідеально підходив для створення цієї картити.
Жоден американський художник 1940-х років не був близьким до того, щоб змагатися з його баченням плоті. Як згодом висловився французький художник Жан Дубуффе: «Олбрайт показав світ екскрементів, що руйнується, гниє і подрібнюється», зруйнувавши «фортечні стіни наших смаків, нашу емоційність, наші відрази. Навіть гіперметодичний підхід Олбрайта можна розглядати як благо для кінематографістів».
У повісті Вайлда картина Доріана Грея поглинає кожен гріх свого власника рік за роком. І який інший художник (краще за Олбрайта, який працював над кожним мікроскопічним пошкодженням і зморшкою) зміг би так її намалювати?
Олбрайт народився в Іллінойсі у 1897 році в родині видатного живописця Адама Еморі Олбрайта. Молодий художник служив у французькому госпіталі більшу частину Першої світової війни, під час якої допомагав лікарям, створюючи медичні малюнки знівечених солдатів. Хоча згодом чоловік вивчав класичний живопис у школі Художнього інституту в Чикаго, він стверджував, що шпиталь дав йому «найкраще мистецтво», яке він будь-коли бачив.
Стиль, який Олбрайт зрештою розробив — своєрідний синтез його академічного навчання та жахливих днів у Франції, — часто вважають хрестоматійним прикладом магічного реалізму (термін вперше вжив німецький критик Франц Рох у 1925 році).
Олбрайт створив чимало знаменитих картин до своєї смерті у 1983 році, але, на жаль, так і не здобув всесвітньої слави. Навіть у Художньому інституті Чикаго, де постійно експонується його «Доріан Грей», творчість художника давно затьмарена його сучасниками Грантом Вудом та Едвардом Гоппером. Їхні полотна «Американська готика» (1930) та «Опівнічники» (1942) користуються тією популярністю, яка досі оминає картини Олбрайта. Його бачення світу, мабуть, було занадто похмурим, тож публіка не змогла належно оцінити ці роботи.
