Михайло Тимчук

«Якби мене запитали, ким би я хотів бути: крутим директором чи крутим художником, я б обрав друге. Я відчуваю, що це справді моє».

Михайло народився в Києві, але його рідний край — це село Майдан в Івано-Франківській області. Ще маленьким Міша відчував мистецтво, навіть не розуміючи, що це таке. Навіть до інституту спершу вступав на іншу спеціальність, але в останній день забрав документи й пішов навчатися на художника до ПНУ ім. В. Стефаника, на факультет мистецтв. І від своєї нинішньої роботи (зав. відділом образотворчого мистецтва в обласному художньому музеї) він відмовлявся кілька разів, бо не хотів сидіти в кабінеті.

Якщо говорити про дитинство Михайла Тимчука та про його малюнки, то найбільше йому запам'ятався образ ікон. Маленьким він дивився на друковані польські іконки, які були в його бабусі, й перемальовував їх на аркуші.

«Вони мені запам'яталися як образ Бога, який завжди з тобою».

Живописом Михайло займається серйозно впродовж останніх 4–5 років. Адже є багато людей, які ніколи в житті не малювали, а в 50–60 років почали щось творити. У них такі речі геніальні виходять! Їм і освіта, в принципі, не потрібна, у них є вже все це від природи, вони з цим народилися. В житті художника бувають періоди, коли є щось таке емоційне і настільки сильне, що просто переповнює його, і тоді він малює дуже швидко. Може кілька картин намалювати за день. У такі моменти він малює безперестанно й навіть не замислюється над тим, що власне малює, — «воно» просто виходить зсередини. Бувають моменти, коли такого переповнення немає, і Міша просто налаштовує себе на роботу, просто привчає свій розум думати про композицію та колір.

«Я прочитав класну штуку про те, що, коли людина (чи художник, чи ні), яка робить свою справу, що дійсно є ЇЇ справою, у такі моменти отримує екстаз, подібний до того, який зазнає людина, котра кохається з тим, кого вона справді любить. Це екстаз емоційний, фізичний. Зі мною іноді буває так — просто починають по тілу бігати мурашки. Це мабуть від якогось емоційного стану. Одного разу я малював на балконі квітучої мансарди, і не знаю, як це почалося, але тут я відчув, як починається цей екстаз. Тобто, я кайфую. Кайфую від того, що я просто тут, що я просто роблю і все. І це настільки було сильно й емоційно, що передати це неможливо. Це було насправді грандіозно».

Художник Михайло Тимчук виділяє три напрями своєї творчості. Він робить розписи на тканині — нетрадиційні, які передбачають накопичення певних матеріалів. Це речі на сакральну тематику. Друге — це олійний живопис, починаючи від імпресіонізму, технік і стилів фовізму. Фовізм характеризується насиченістю кольорів у живописі, оскільки слово «фовізм» походить від слова «дикий». Є у Міші речі, які він робить на папері лаками. І це третій вид його мистецтва. З таким матеріалом мало хто зараз працює. У них також присутня своя певна дикість кольору, є відчуття того, що колір рухається, тобто фарба рухається, засинаючи автоматично на папері чи полотні.

Щодо натхнення, то Михайло й сам не знає, звідки воно береться. Але він знає точно, що йому потрібні люди, середовище, спілкування. Спілкування з жінками, природа. Це його надихає. Одного разу він ішов уночі на пленері, навколо було так гарно, що хотілося просто зупинитися і не рухатися, побути з природою.

«Я вважаю, що художник — це та людина, яка вже має своє, зовсім інше бачення світу, і вона має бути дещо іншою. Вона накопичує ту інформацію зі світу, яку потім відображає на своєму полотні. Стан божевілля може бути абсолютно різним. Багато геніальних людей у спілкуванні надзвичайно прості. А от сприйняття ними світу — найглибше, і захоплює інших. Усе також залежить від темпераменту людини».

Якщо говорити про приклади для наслідування, то для Михайла таким прикладом є роботи художника Егона Шіле. До того ж, Міша дуже любить експериментувати. Ось, наприклад, кухня. Є традиційна кухня і певний рецепт, якого ми маємо дотримуватися. А у Міші такого ніколи немає. Він готує з тих продуктів, які є в наявності, і може зробити що завгодно. Тому йому подобається мультфільм «Рататуй» — там дуже добре сказано, що «тільки ті можуть підкорити вершини, хто не боїться експериментувати, хто не боїться рухатися і шукати щось нове». Власне, у мистецтві частково те ж саме. Просто треба не боятися експериментувати й шукати нове: нові техніки, нові маневри для того, щоб створити свою ілюзію, відчуття того, що маєш у собі. Це дуже важливий момент, особливо для художника. Щоразу, коли художник щось малює, намагається зробити щось нове. Для нього кожна робота є своєрідним експериментом, тому що художник, малюючи, створює якийсь певний світ і ще не знає, яким буде завершення цього процесу.

«Лаки є для мене своєрідним експериментом через те, що іноді з'являється відчуття, ніби фарба живе сама по собі. От, буває, я капну її на папір, а вона частково починає сама литися туди, куди їй зручніше. Для мене це частина експерименту, оскільки я можу визначити роботу тільки після того, як вона висохла. Я люблю працювати з лаками мабуть тому, що я сам трохи експресивний за натурою. Олія мене трошки «гальмує». Вона важка, мої руки дуже швидко рухаються, а олія не дозволяє таких рухів. Рідна фарба мені більше імпонує. Іноді є таке бажання просто взяти відро фарби й отак її вилити на полотно. Це якраз відображає мою експресію. Для мене це важливіше».

Свої картини Михайло Тимчук пише не для себе, а для людей.

«Усе, що ми створюємо, ми створюємо для когось і для чогось. Це вже якийсь певний меседж того, що ми створюємо. Адже в художника нічого просто так не відбувається. Якщо ти створюєш щось одне, воно однозначно налаштовує тебе на створення чогось іншого».

На думку художника, кожна людина має якусь місію в цьому житті. Кожен іде своєю дорогою. Хтось народжується для того, щоб народжувати. А хтось — для того, щоб народжувати твори. Але кожна людина народжується для того, щоб щось створювати. Сам Михайло мріє повністю реалізувати себе в мистецтві, бути потенційним, геніальним. Мистецтво — це доволі дорога і розкішна штука, тому що твори не завжди продаються, і саме час дає характеристику його картинам та визначає, наскільки ці роботи були геніальними. Також Міша мріє про просте людське щастя — знайти людину, з якою він міг би бути справді щасливим.

Виставки

2012 — Мистецький центр «Є», Івано-Франківськ

2008, 2009, 2010, 2011 — Івано-Франківський обласний художній музей

2011 — Арт-галерея «Майстер-Клас», Київ

2009 — Банкнотно-монетний двір Національного банку України, Київ

2009 — АРТ-галерея «Калита», Київ

Участь у міжнародній мистецькій виставці Львівський Осінній салон, Львів (2007, 2008, 2010).

Участь у щорічній виставці «Янголи у Колегіаті», Івано-Франківськ (2007, 2009, 2010, 2011).

Мистецький симпозіум «Спокуси» у Яремче (2010), АРТ-галерея «Примус», Львів (2010), Марійської дружини у Львові (2011), Галерея «АРТ-МІХ», Київ (2011).

Участь у виставці «Незнайомка», Музей мистецтв Прикарпаття (2012).

Відвідати сайт художника