У Лос-Анджелесі художник Пол Пфайффер міркує над впливом масової культури та медіа на суспільство і політику. Ще на початку 1990-х років він розпочав серію візуальних експериментів із готовим відеоархівом. Використовуючи інноваційні техніки постпродакшну, він працював із записами за участю відомих спортсменів — професійних боксерів та баскетболістів. Видаляючи ключові елементи з кадрів та залишаючи героїв наодинці в порожніх аренах, автор підкреслював моторошну атмосферу пізньомодерних видовищ і те, як медіа та слава деформують як окремих людей, так і суспільство загалом.
Мистецькі алюзії та нові проєкти
Творчість Пфайффера поєднує поп-культуру з класичним мистецтвом. У своїй роботі він звертається до образів античності — наприклад, каріатид у серії 2003–2004 років, а також до творів модерного живопису, зокрема у цифровій відеоінсталяції 1999 року «Фрагмент розп'яття (за Френсісом Беконом)». Крім того, автор створює скульптурні макети та проєкти фантастичних арен на мільйон глядачів під загальною назвою «Фігура Вітрувія». Його нова виставка в галереї Perrotin у Лос-Анджелесі включає різьблені дерев'яні фігури поп-співака Джастіна Бібера у вигляді розіп'ятого Христа — «Ноги Джастіна Бібера розіп'яті (Севілья)» 2026 року.
Стадіони як нові майданчики глобальної політики
Міркуючи про розширення масштабів масової культури та появу мільйонних фан-спільнот, художник зазначає, що сучасна архітектура стадіонів повторює ритм циклічних подій на кшталт Олімпіад чи Чемпіонатів світу з футболу, які подорожують різними містами. На його думку, враховуючи м'яку силу та політичний вплив таких турнірів на тлі сумнівної ефективності Організації Об'єднаних Націй, сучасні стадіони фактично перетворюються на нові символічні центри світової політики.
Стадіон приховує стільки ж, скільки й відкриває, але став майданчиком для політичних заяв, де рухи тіл спортсменів виходять далеко за межі змагань.
Торкаючись теми політичних протестів та залученості, Пфайффер акцентує увагу на грі видимого й невидимого, а також на прихованих механізмах за парадним фасадом культури. Як приклад активної позиції та агентності він згадує момент, коли дипломати залишали зал Генеральної Асамблеї ООН під час виступу прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, що стало потужним проявом живого політичного жесту через дії людей.
