Сучасне мистецтво обговорюють, ним захоплюються, його прославляють і часом засуджують з різних причин, але є одна визначальна якість, яку зазвичай виділяють як точку захоплення чи розколу: воно не схоже ні на що «реальне».
І це правда — чимало сучасного мистецтва XX століття не має абсолютно жодної фізичної схожості зі своїми об'єктами. Але, за словами скульптора Константіна Бранкузі, поняття «бути реальним» набагато ширше за природу. Ця ідея була центральною в роботі художника. Саме це зробило його доволі суперечливим майстром свого часу, що згодом відіграло вирішальну роль в еволюції скульптури.
Константін Бранкузі народився 1876 року в Румунії. Майстер упродовж усього життя дотримувався позиції аутсайдера — від сандалій до зачісок і народної музики, яку слухав. А роботи скульптора не відповідали стилю його західних попередників. Він порвав з академічною традицією і допоміг сформувати принципи радикально редуктивного та нерепрезентативного модернізму, які сьогодні і прославляють, і зневажають.
За часів Бранкузі традиційна художня критика визначала фізичну схожість із життям. Він зруйнував конвенцію, створивши неочікувані фігури, які майже комічно кидали виклик справжнім формам. Такі роботи, як «Птах у космосі» (1923) та «Принцеса X» (1916), навряд чи схожі на будь-якого птаха чи принцесу, яких ви коли-небудь бачили. Але, за словами Бранкузі:
«Реальною є не зовнішня форма, а суть цих речей».
Сьогодні Бранкузі є одним із найвідоміших скульпторів XX століття. Минулого року Christie's продали La Jeune Fille Sophistiquée (Портрет Ненсі Кунард) (1928/1932) за рекордні $71 млн. Його роботи знаходяться в Центрі Помпіду, Тейт Модерн та Метрополітен-музеї.
Але глядачі не завжди розуміли підхід Бранкузі до скульптури. У 1920 році організатори Салону незалежних у Парижі змусили Бранкузі зняти свою скульптуру «Принцеса Х», тому що вона була відверто фалічною. А в 1927 році митник офіційно відмовився визнати «Птаха в космосі» витвором мистецтва і натомість спробував накласти 40% мита, яке зазвичай застосовується до таких речей, як кухонне начиння. Згідно з податковим законодавством США, скульптури визначалися як «репродукції різьбленням або литтям, імітація природних об'єктів, переважно людська форма». Бранкузі розпочав офіційну судову справу, яка змусила суд і громадськість переглянути свої визначення мистецтва.
Світ не був готовий до його роботи, тому що протягом останніх кількох сотень років вона виглядала не так, як скульптура. Художникам подобався Мікеланджело, який вразив світ своїми технічними навичками, прагнучи якомога ближче відтворити людську форму.
«Я бачив ангела в мармурі, — зауважив Мікеланджело, — і я різав камінь, доки не звільнив його».
Скульптури Бранкузі були менш ангельськими і, мабуть, здавалися менш вражаючими, бо не хизувалися такою ж самою віртуозною технікою. Але це було не тому, що Бранкузі не мав навичок. На початку своєї кар'єри художник здобув високу оцінку за зображення людської анатомії.
Рішення художника створювати нерепрезентативні скульптури було навмисним і сміливим мистецьким вибором. І на відміну від багатьох інших скульпторів до нього, Бранкузі не покладався на створення попередніх ескізів. Він формував кожну скульптуру індивідуально своїми руками та інструментами https://www.lider.co.ua, а це означає, що навіть роботи, які мають однакову назву або досліджують той самий мотив, є унікальними.
«Річ, яка претендує на відтворення природи, була б лише копією, а я намагаюся досягти духовного ефекту», — сказав Бранкузі.
Коли суддя Дж. Вейт ухвалював рішення щодо того, чи є «Птах у космосі» справді «мистецтвом», він писав:
«Тут розвивається так звана нова школа мистецтв, чиї представники намагаються зобразити абстрактні ідеї, а не звичайні природні об'єкти. Незалежно від того, чи симпатизуємо ми цим новим ідеям, ми вважаємо за необхідне зважати на факти існування цих об'єктів та їхній вплив на світ мистецтва, визнаний судами».
