Каналетто не був першим чи останнім художником, готовим присвятити свою кар'єру красі Венеції, але він був найвеличнішим із усіх. У 1725 році, коли один знаменитий венеційський колекціонер попросив свого агента замовити ще 2 картини міста в художника Луки Карлеваріса, відомого на той час, агент відхилив це прохання, радячи купити роботи молодшого художника, чиї картини «подібні до тих, які пише Карлеваріс, але в них можна бачити сонце».
Джованни Антоніо Каналь, син художника, народився 1697 року. Записи про ранню кар'єру Антоніо не знайдені, але, судячи з усього, він допомагав батькові робити декорації для опери. Він вирушив до Рима у 1720 році й повернувся додому, у Венецію, 2 роки потому. Працюючи під псевдонімом Каналетто, щоб люди не плутали його діяльність із діяльністю його батька, Антоніо почав писати пейзажі Венеції, і незабаром до нього прийшла популярність.
Чудова виставка з 50 картин Каналетто зараз проходить у паризькому музеї Майоля і відкриває цілу низку інтригуючих фактів про нього як художника та його мистецьку практику. Каналетто дуже швидко став відомим, малюючи прекрасну Венецію у 20–30-х роках XVIII століття. Про художника часто говорять, що його картинам притаманна фотографічна точність, хоча насправді під час малювання Антоніо використовував оптичні пристрої, або камери-обскури. До слова, на виставці представлено один із альбомів для зарисовок Каналетто, який показує, як накладаються чіткі лінії від камери-обскури на первісно грубий набросок.
Каналетто використовував точний і реалістичний стиль. Один полотно 1745 року зображує відомий венеційський міст Ріальто в неокласичному стилі, який мав бути збудований за проєктом архітектора Андреа Палладио.
Художник зображував не лише будівлі, а й людей – гондольєрів, купців, дітей, які граються на вулиці, створюючи таким чином подобу дрібних драм і наділяючи саме місто теплою атмосферою, знаною і донині. Але, на жаль, із плином часу роботи художника ставали дедалі гіршими, повторюючись і перетворюючись на шаблонні. У 1740-х роках Каналетто був в Англії, і на той час деякі англійські торговці та представники мистецтва відзначили зниження якості картин і пустили слух, що він був самозванцем, а не тим самим Каналетто, який раніше малював шедеври. На це приниження художник відповів надзвичайно просто, запрошуючи «будь-кого охочого» прийти до нього в майстерню і поспостерігати за тим, як він малює.
Антоніо Каналетто був названий «блискучим і знаменитим майстром», коли його обрали до Венеційської академії у 1763 році. Помер він чотири роки потому. Каналетто надихнув багатьох пізніших венеційських художників, але жодному з них не вдалося малювати краще. «Canaletto à Venise», один із експонатів виставки в музеї Майоля, що триватиме до 10 лютого, є прекрасним оглядом кар'єри художника, мимоволі змушуючи відвідувачів захоплюватися творчістю великого Каналетто.
