Як зазначають у сучасній арткритиці, часом мистецтво настільки тісно переплітається з реальністю, що повсякденні події починають нагадувати класичні художні практики. Зокрема, під час перегляду спільної роботи Нейтана Філдера та Ленса Оппенгейма під назвою You Can See Everything виникають асоціації з відомим перформансом Марини Абрамович «Присутність художника», який відбувся у 2010 році. Подібна аналогія виникає, коли Філдер тривалий час дивиться віч-на-віч на Елізабет Голмс, чиї широко розплющені блакитні очі ніби самі по собі створюють ефект перформативної дії. У зв'язку з цим постає закономірне питання: чи є Філдер документалістом, чи він насправді є перформанс-художником, який лише вдає документаліста?
Мистецтво реального часу та межі можливого
Відома художниця Марта Вілсон свого часу дала визначення перформансу як втручання, що розгортається в режимі реального часу та ставить тіло самого митця у центр подій. Цей жанр протягом десятиліть випробовував на міцність як фізичні можливості авторів, так і межі того, що здатна сприйняти аудиторія. Достатньо згадати такі знакові роботи минулого, як акція Кріса Бердена Shoot (1971) року, де в художника стріляли з малокаліберної зброї, концептуальний перформанс Йоко Оно Cut Piece (1964), під час якого глядачі відрізали шматочки від її одягу, або ж виступ Керолі Шнімаенн Interior Scroll (1975). Усі ці твори відрізняються один від одного, проте їх об'єднує те, що головним елементом стають дії самого митця та реакція, яку вони викликають.
У центрі подій: Елізабет Голмс і Нейтан Філдер
Нейтан Філдер також постійно опиняється в самій гущі подій. У проєкті You Can See Everything він протягом тридцяти чотирьох днів знімає та допитує Елізабет Голмс, її партнера Біллі Еванса та їхніх двох дітей. Зрештою, автор переїжджає до гостьового будинку на каліфорнійському узбережжі, де пара орендує житло, незадовго до того, як Голмс має почати відбувати своє одинадцятирічне тюремне ув'язнення. Нагадаємо, вона була засуджена за шахрайство засновників компанії Theranos, чия технологія тестування крові обіцяла проводити величезну кількість аналізів за допомогою лише кількох крапель, хоча ці заяви виявилися фальшивими.
- Учасники проєкту називають свою участь акцією «радикальної прозорості».
- Голмс та її партнер сподівалися переконати суспільство у невинності.
- Філдера обрали документалістом через його нестандартне мислення.
Подібні дії перетворюють просте спостереження на безпосередню участь. Близькість автора до родини стає частиною експерименту, яка неминуче впливає на поведінку героїв, що потрапляють до об'єктива. В одній із сцен режисер знімає самого себе здалеку, поки Біллі та Елізабет обіймаються. В іншій — він сидить поруч із Голмс на дивані, а чиясь рука гладить її по плечу. Лише згодом камера показує, що з іншого боку сидить Біллі, хоча картина навмисно створює ілюзію мовчазної інтимності між героїнею та Філдером. Згодом Голмс надсилає провокативне текстове повідомлення про те, що «взагалі-то все видно». Завдяки цьому назва твору сприймається вже не як обіцянка чесності, а як виклик: хто насправді за ким спостерігає і чого саме прагне кожна зі сторін?
