Статті

Проблема сучасного мистецтва: артринок, художники, PR і гроші

желтое розовое лиловое ротко марк
Автор: Наталія Ткачова

Сучасний артринок дедалі більше розширюється, і в боротьбі за покупця митці та галереї частіше змушені вдаватися до зв'язків із громадськістю, просуваючи свою впізнаваність і популярність. Через специфіку цього ринку та його непідкорення традиційним ринковим механізмам на перший план виходять паблік рилейшнз. Відмінні риси та індивідуальність продукту, звісно, є дуже важливими показниками, але якщо на артринку не використовуються технології поширення інформації про існування певного витвору мистецтва, шанси художника стати відомим і продаваним мінімальні.

У свідомості представників і працівників артринку прокидається потреба використовувати PR-технології у своїй діяльності та просуванні знакових художників і творів, проте якщо порівняти українську дійсність із тенденціями розвитку сучасного мистецтва на Заході, можна побачити, що вітчизняний ринок, на жаль, не демонструє популярності застосування інструментів паблік рилейшнз. Порівняно з чудово організованими західними кампаніями, технологіями та брендами, він діє радше інтуїтивно, аніж усвідомлено. Можливо, робота відділів зі зв'язків із громадськістю різних культурних організацій та окремих приватних компаній стала б ефективнішою, якби на роботу запрошували дипломованих PR-фахівців, які могли б керуватися чіткими теоретичними та практичними знаннями. Ідеальним варіантом було б влаштовувати різні тренінги за участю закордонних PR-агентів із метою підвищення кваліфікації співробітників. Брендинг, успішний піар і заможний покровитель в особі дилера чи галерист є запорукою успіху художника на сучасному ринку мистецтва, і все це вказує на те, наскільки комерціалізованим є артринок.

Гроші все ускладнюють у мистецтві й впливають навіть на його «глядачів». Неможливо поглянути на твір, виставлений на торги на аукціоні, і не помітити його естимейт. Лише дехто може серйозно замислитися над тим, чому зім'ята тканина, кинута на брудну підлогу на передпоказі, продається як предмет мистецтва. Але це мусить бути мистецтвом, якщо все вищезгадане відбувається в будівлях/павільйонах брендових аукціонних будинків, таких як Sotheby’s чи Christie’s, а річ є лотом, виставленим на вечірні торги. Або якщо ця «ганчірка» коштує як чималий особняк чи десяток нових автомобілів люкс-класу. Коли після довгих і напружених ставок триптих Ф. Бекона «Три наброски до портрета Люсьєна Фрейда» все-таки продається за рекордні 142 млн доларів, у залі чути гул голосів і стримані оплески. Тільки чому вони присвячені? Багатству покупця, тріумфу його єго чи його неперевершеному смаку в мистецтві? Ні, аплодують новому рекорду. Коли лунає звук молотка, ціна, за яку колекціонер придбав цю картину, стає вартістю картини, і це стає історією. Куратори та арткритики теж ведуться на ціни. Дорога робота стає значущою у світі мистецтва частково через її ціну. Критики інтерпретують роботи Е. Воргола, Д. Кунса, Т. Емін, Д. Герста, але «забувають» згадати про те, що значення цих робіт у світі сучасного мистецтва та на ринку велике також через те, що за них були заплачені шалені суми. Натовпи людей ідуть на виставки сучасного мистецтва не лише тому, що їм цікаво, а почасти через вартість представлених на експозиції творів. Історія сучасного мистецтва не була б такою, якби не публікувалися офіційні результати продажів на аукціонах, якби ніхто не знав, що картина М. Ротко «Жовте, рожеве, бузкове» була продана за 72 млн.

Із середини XVIII століття, коли монархія та аристократія перестали бути основним джерелом меценатства, художники мали негативні погляди на стосунки між мистецтвом і грошима. Сьогодні ж митців обурює ринкова економіка і те, що предмети мистецтва купуються виходячи не з таланту й заслуг художника на його професійній ниві, а виходячи з того, що мати дорогий оригінал стало виразом статусу власника. На жаль для художників, слід сказати, що сучасному мистецтву, цій великій і важливій нині ніші, просто необхідно звідкись брати гроші. Поки держава не стане єдиним покупцем предметів мистецтва, такими масштабними інвестиціями мають займатися колекціонери, дилери та спекулянти. Художникам нічого не залишається, окрім як змиритися з тим, що вибір певного твору мистецтва зумовлений статусом художника, а його важливість — розміром гаманця чи банківського рахунку покупця.

Якщо ринкова економіка не завжди здатна заохочувати заслуги, чи повинна держава спокутувати цю провину і субсидіювати художників? Ті, хто коли-небудь вивчав економіку культури, мають із цим погодитися, бо в мистецтві переважатимуть екстерналії — вигоди, які отримує громадськість, а не той, хто володіє мистецтвом. Музеї та галереї залучають туристів і за рахунок інвестицій допомагають перетворити міста на культурні центри. Але кому тоді треба платити і за що? Економісти та представники громадськості вважають, що субсидії можливі й розумні у двох випадках: коли їх виплачують художникам на початку їхньої діяльності як гранти чи стипендії, і коли художники створюють зрілі твори, як призи та винагороди за паблік-арт. Але багато художників не згодні з такими поглядами і стверджують, що таких випадкових субсидій недостатньо, а гранти мають виплачуватися впродовж усієї їхньої кар'єри, незалежно від їхнього статусу на артринку, а також переконані, що ринок завжди недооцінюватиме сучасне мистецтво, бо покупці мають недостатні для його розуміння знання та досвід у цій сфері.

Багато дослідників вважають, що ринок сучасного мистецтва через якийсь час занепаде, але є кілька причин, чому цього не станеться:

  • тенденції економічної кон'юнктури та подальшого розвитку мистецтва сприятливі;
  • кількість заможних колекціонерів на сьогодні у десяток разів більша, ніж у 1990 році.

На сьогодні артринок повністю демократизований, його закони доволі прості й доступні для розуміння, а умови дійсності, що стрімко змінюються, постійні новаторські пошуки сучасних художників і використання різних маркетингових і комунікативних стратегій та піар-технологій відкрили новий етап в умовах ринку сучасного мистецтва.

За матеріалами: «The $12 Million Stuffed Shark: The Curious Economics of Contemporary Art» (D. Thompson)