Фізики у своїй статті, опублікованій у "Journal of Optics", заявили, що Рембрандт, а також, імовірно, і деякі інші видатні художники часів епох бароко й Відродження, використовували витончені оптичні трюки для того, щоб їхні автопортрети виходили з майже фотографічною точністю.
За словами Френсіса О'Ніла (Francis O'Neill) із знаменитого Оксфордського університету, першими ідею про те, що відомі митці минулого використовували різні оптичні технології для того, щоб суттєво підвищити точність і реалізм своїх автопортретів, висунули ще у 2000 році фізик Чарльз Фалько і художник Девід Гокні. Але, на жаль, чимало наших колег зустріли цю ідею доволі скептично, вважаючи, що реалізм автопортретів, а також талант їхніх авторів вказують лише на те, що подібні трюки їм були просто не потрібні.
Читайте також: Незвичної краси картини пастеллю від української художниці Катерини Пятакової
Нагадаємо, що за часів епох бароко та Відродження однією з головних новацій художників було те, що вони стали малювати не лише натюрморти, пейзажі та інших людей, а також і самих себе, при цьому "вставляючи" свої автопортрети в сцени інших картин. А полотна Рембрандта, Леонардо да Вінчі, Дюрера та їхня досить висока ступінь фотографічності й реалізму стали прикладом для наслідування навіть для сучасних живописців.
Однак О'Ніл та його колеги вважають, що предмет загального захоплення міг бути написаний не зовсім чесно, оскільки, проаналізувавши різні оптичні технології, які були доступні художникам XVI та XVII століть, вони змогли сконструювати систему, яка дозволяє проєктувати на полотно зображення самого себе.
Автори статті змогли зібрати аж п'ять таких "проєкторів" із різних наборів лінз, камер-обскур і кривих дзеркал, які митці в ті часи цілком могли використовувати, щоб побачити себе на поверхні майбутньої картини у вигляді ліній світла. Учені ретельно проаналізували цей метод, щоб побачити, як ці відображення виглядають на полотні, і дійшли висновку, що Рембрандт малював автопортрети саме у такий спосіб.
«Більшість автопортретів Рембрандта написані або ж виточені на аркуші міді, тобто на поверхні, на якій дуже легко побачити проєкцію. Його роботи, зазвичай, побудовані на техніці світлотіні, контрасті тіні та світла, яка також є своєрідною базою для роботи всіх світлопроєкторів. До того ж, на багатьох картинах Рембрандт дивиться вбік або сміється, що практично неможливо побачити й тим паче написати, якби художник просто дивився у дзеркало», — розповів О'Ніл.
«Існують і інші більш суттєві та очевидні докази "шахрайства" Рембрандта», – розповів фізик. Наприклад, на багатьох великих автопортретах автора його голова непропорційно велика порівняно з іншими частинами картини, а її пропорції злегка спотворені. Учені пов'язують це з тим, що лінзи, які Рембрандт використовував для збільшення проєкційної картинки, під час виведення на полотно спотворювали її.
О'Ніл вважає, що Рембрандт був не єдиним видатним художником, який використовував для малювання автопортретів оптичні технології.
