Автор: Наталія Ткачова
Брендинг є однією з ключових характеристик культурного продукту. Оскільки колекціонери мистецтва не завжди можуть знати «value code», вони цілком зрозуміло не довірятимуть власним судженням щодо того чи іншого твору сучасного мистецтва. Тому їхнім рішенням буде звернутися по допомогу до брендингу. Колекціонери надають фінансову підтримку брендовим дилерам, роблять ставки на брендових аукціонах, відвідують брендові арт-ярмарки та шукають брендових художників. Ти ніхто в сучасному мистецтві, поки ти не бренд. Зазвичай концепцію брендингу розглядають на прикладах Кока-Коли чи Найка, адже він додає індивідуальність, цінність і відмінні ознаки продукту чи сервісу.
Брендинг — це кінцевий результат розумного маркетингу та PR, а також функціональних можливостей, які створюються компанією протягом довгого часу за допомогою споживачів і медіа. Успішний брендинг створює цінність марки, ту преміальну націнку, яку ви захочете платити за брендовий товар, надаючи йому перевагу над немарочним. Цінність марки дуже впливає також і на ціноутворення у сфері мистецтва. У сучасному мистецтві приріст вартості походить від брендових аукціонних будинків Sotheby’s та Christie’s. Вони асоціюються зі статусом, якістю та знаменитими багатими покупцями. Індивідуальність цих аукціонів відрізняє їх і мистецтво, яке вони продають, від конкурентів. Що покупець сподівається придбати, коли робить ставку на престижних вечірніх торгах у Sotheby’s? Багато чого: звісно ж, картину, але також і справити нове враження на світову публіку. Як зазначив Роберт Лейсі у книзі про Sotheby’s, покупець робить ставку на клас, підтвердження свого витонченого смаку.
Музей сучасного мистецтва (MoMA), Музей Гуггенгайма та Тейт Модерн — брендові галереї, які мають зовсім інші статуси порівняно з музеями Портсмута чи Цинциннаті. Коли MoMA виставляє роботу художника, він примножує також елемент брендингу, надаючи роботі цього художника такого «шику», який у світі мистецтва називають «провенансом». Бренд MoMA пропонує покупцям упевненість, адже твір мистецтва, який будь-коли демонструвався в музеї чи був частиною експозиції, вже має високу ціну завдяки провінансу. Дилери сучасного мистецтва, такі як Ларри Гагосян, є поважними брендами, які вирізняють «своє» мистецтво та художників із сотень і тисяч інших галерей. Вони укладають угоди на первинному та вторинному ринках сучасного мистецтва. Первинний арт-ринок передбачає твір, куплений безпосередньо у художника, який продає його вперше. Вторинний ринок — це «рісейл»: купівля, продаж, торг серед колекціонерів, дилерів і музеїв, і його воліє обирати більшість дилерів. Деякі колекціонери, наприклад, Чарльз Саатчі, та художники Енді Воргол, Демієн Герст і Джефф Кунс також досягли статусу впізнаваного й шанованого бренду. Великого значення відіграє також мотивація, яка змушує споживача робити ставки в брендових аукціонних будинках або купувати предмети мистецтва від брендового дилера, чи надавати перевагу мистецтву, сертифікованому брендовим музеєм.
Однак практики світу мистецтва змінюються, коли залучений брендовий гравець. Ціна, яку призначає дилер за роботу нового художника, ґрунтується на репутації галереї та розмірі роботи, а не на якості. Нових художників не називають новими, а «емерджентними», що у світі мистецтва означає «невідомий» і «недорогий». Робота такого емерджентного художника може продаватися за 5 000$ в одній галереї та за 15 000$ у брендовій, і це не вважається дивним, адже три речі, які надають твору вартості, — це марка дилера, субститут вибору дилера та рішення колекціонера. Клієнти Ларрі Гагосяна можуть просто видати його думку або думку його галереї за свою та купити все, що виставляється на продаж будь-якими способами — по телефону, через інтернет, навіть не бачачи твір.
Марка дилера часто є причиною вибору або естетичного судження. Коли художник стає брендом, усі його роботи, незалежно від того, які вони за якістю, технікою, ідеєю, сприймаються публікою належним чином. Наприклад, роботу японського концептуаліста Он Кавари із серією картин «Today», яка включає картину з намальованою на полотні датою, було продано за 310 000 фунтів стерлінгів на аукціоні Christie’s у Лондоні у 2006 році. Нью-Йорк і Лондон — це два серця світового арт-ринку, де брендинг більш очевидний і важливий, де живуть і працюють багато дилерів, де видаються журнали та газети про мистецтво. Тому ці два міста самі по собі є брендами, і завдяки правильним піар-технологіям на міжнародному арт-ринку працюють тисячі художників та організацій.
Філіп Котлер і Джоанн Шефф вважають, що на арт-ринку метою організації є надання продукту широкій аудиторії, тому вони постійно отримують нові товари, не будучи абсолютно впевненими у їхньому комерційному успіху. Звідси можна зробити висновок, що на арт-ринку брендові організації штучно створюють потреби публіки у певному культурному продукті, вкладають час і фінанси з метою навчити й культурно розвинути широку публіку, налаштувавши її на сучасні тренди «контемпорарі». Таким чином, організації культури постійно проводять моніторинги змін у суспільстві та культурному просторі.
За матеріалами: "The $12 Million Stuffed Shark: The Curious Economics of Contemporary Art" (D. Thompson), "Sotheby’s: Bidding for Class" (R. Lacey), "Standing Room Only: Strategies for Marketing the Performing Arts" (P. Kotler, J. Scheff)






