Мистецтво віртуальної реальності (VR) уже не є новинкою, і цей жанр набув великої популярності в арт-світі. Такі митці, як Пол Маккарті, Марина Абрамович і Джефф Кунс, починають створювати свої роботи з використанням цієї технології, а початківці у сфері VR намагаються якнайшвидше поширювати та продавати їхні творіння. Але коли колекціонери починають цікавитися, а ціни ростуть із кожним днем, виникає низка правових та етичних питань. Здебільшого всіх хвилює, хто є власником такого мистецтва, як захищати свої твори і хто має право розміщувати їх у віртуальних спільнотах?
«Найбільша зміна в цьому середовищі полягає в тому, що художник — більше не єдине творче джерело. Тепер роботи є частиною більшої системи, яка належить кільком сторонам», — каже Кетрін Льюїс, юристка з Нью-Йорка.
Кількість людей, які беруть участь у створенні VR-робіт, від кодерів і програмістів до дизайнерів, може ускладнити проблеми з авторським правом.
«Усе повертається до вічного питання про те, що таке мистецтво», — стверджує Льюїс.
«Деякі розробники можуть не розуміти, що вони створюють мистецтво. Вони вважають, що працюють від імені художника, надаючи всьому свого творчого бачення. Однак для інших їхній код — це ціле мистецтво. Для деяких програмістів писати код — це дещо більше, ніж просто технічне, це окрема художня форма. Вони змушують ці технології робити те, чого ніхто й уявити не міг», — каже Ед Вінкльман, арт-дилер і співзасновник художнього ярмарку Moving Image.
Хто володіє віртуальними просторами?
Правові питання щодо володіння віртуальними громадськими просторами були різко пом'якшені в жовтні, коли Snapchat спільно з Кунсом дозволили користувачам проєктувати їхні повітряні скульптури у певних місцях по всьому світу з використанням доповненої реальності (AR). На знак протесту проти «вторгнення в доповнену реальність» художник Себастьян Ерразуріз «розбомбив за допомогою графіті» одну з робіт.
«Якщо ми не говоритимемо про це зараз, то такі платформи, які вже є монополіями, заволодіють віртуальним громадським простором. Адже у віртуальному світі немає законодавства: Red Bull може розміщувати рекламу в кожному дитячому садку у США, а Coca-Cola може спроєціювати рекламу на Букінгемський палац», — каже Ерразуріз.
