Паризький міжнародний ярмарок сучасного мистецтва, відомий як FIAC, — це майданчик для творчості у всіх її проявлах.
Митці цього року використовували різні матеріали, щоб здивувати глядачів. Тут були фарби, папір, полотна, дерево, глина, плівки, бронза, пластик, світло й звук. Проте найбільше здивувала чудова інсталяція від компанії Cartier, яка представила «аромат» як засіб «художнього вираження».
Бренд обрав ділянку за межами Пале-де-Токіо, найавангарднішого центру Парижа, щоб показати інсталяцію під назвою «Нерозпізнаний ароматизований об'єкт №1 — ароматична хмара» або «OSNI 1- Le Nuage Parfumé».
Відвідувачів запрошували увійти всередину куба та піднятися сходами. Проходячи крізь густу хмару, вони могли милуватися приголомшливим краєвидом на Ейфелеву вежу та відчути чоловічий аромат L'Envol, створений парфумеркою Матильдою Лоран на замовлення компанії Cartier.
«Це не запуск продукту. Він покликаний відчинити двері для нового ольфакторного мистецтва. Ми наважилися на це, щоб показати, що парфуми, натхненні поезією, можуть викликати емоційну реакцію так само, як фільм чи музика», — сказала Лоран.
«Ароматична хмара» стала першою роботою із серії ольфакторних творів, які Cartier обіцяли створити разом з іншими формами наукового та художнього вираження.
«Чому запах не можна використовувати як джерело мистецтва?» — запитала Лоран. «Сьогодні парфюм звикли розглядати як споживчий продукт, який ви купуєте і носите. Ми просто хочемо звільнити його від цього дещо обмеженого бачення і дати йому можливість існувати заради краси, а також задля художнього виміру».
Cartier, звісно ж, не чужі образотворчому мистецтву. 3 роки тому компанія відзначила 30-річний ювілей Fondation Cartier, штаб-квартира якого розташована у скляно-стальній структурі. Архітектура будівлі, розроблена Жаном Нувелем, фактично є більшою версією скляного куба, який був створений для «ароматичної хмари».
Варто зазначити, що використання аромату у світі мистецтва не є новим. Багато митців долучили нюх до бачення незвичайного естетичного досвіду, серед них, наприклад, «Повітря Парижа» (1919) Марселя Дюшана. Художник використав звичайний скляний аптечний флакон, щоб наповнити його паризьким повітрям.
