Для непідготовленого ока це виглядало як шматок липкої стрічки. Але для Жанетт Реденсек, науковиці, яка оглянула сотні картин у межах підготовки до виставки німецько-американського модерниста Йозефа Альберса, пожовкла смужка клею, що застрягла на зворотній стороні однієї з робіт, стала одкровенням.
Скромний клаптик стрічки дав останню підказку, яка розповіла всю історію картини. Так, згідно з написами на папірці, власником полотна був певний колекціонер із Кливленда.
Жанетт Реденсек належить до окремої субкультури світового мистецтва, що складається з кураторів, реставраторів, дослідників та інших професіоналів ринку, які люблять дізнаватися «зворотний бік творів мистецтва».
«На зворотній стороні картини може зберігатися майже стільки ж інформації, скільки й на лицьовій», — зазначила Кеті Роджерс, президентка Асоціації дослідників raisonné (Raisonné Scholars Association).
Лицьовий бік картини передає її художній та історичний контекст, але реверс часто несе в собі історію самого твору. На зворотах полотен, підрамниках і нижньому боці рамок уважні експерти часто можуть знайти написи, залишені художниками. Дуже часто такі позначки роблять дилери, колекціонери та музеї — починаючи від розмитих олівцевих нотаток і закінчуючи восковими печатками, виставковими етикетками та інвентарними номерами. Усі ці маркування можна вважати паспортом картини, адже вони репрезентують індивідуальність роботи, її подорожі й навіть зміну адрес.
Нотатки художника зазвичай слугують засобом гарантування того, що важлива інформація про твір, як-от його назва, дата й авторство, зберігатиметься в процесі передачі. Але ця практика індивідуальна; деякі митці діляться більш цікавими деталями або використовують обидва боки полотна. Художники, які постійно переписують полотна, можуть викреслювати колишні назви, написані раніше на підрамниках, залишаючи натяки на образи, замасковані під шарами накладених мазків.
«На «Портреті святого Філіппа Нері» з Метрополітен-музею Карло Дольчі залишив кілька нотаток, у яких він розповідає, коли почав працювати над твором, скільки часу це зайняло, а також згадує той факт, що почав писати її у свій день народження», — згадує Кіт Крістіансен, колишній голова відділу європейського живопису в Метрополітен-музеї.
Для художників XX століття, які експериментували з абстракцією, тильна сторона картин була зручним місцем для пояснювальних записів. Наприклад, абстрактний експресіоніст Роберт Матервелл іноді залишав у назвах робіт ключі для розшифрування кількох шарів сенсу. На зворотній стороні колажу під назвою «Французька лінія» (1960) художник детально виклав усі можливі інтерпретації картини: «1. Живопис (французький) / 2. Дієти (amis fidèles de votre ligne) / 3. Човни (трансатлантичний) / 4. Блакитний Берег (берегова лінія)».
Реставратори звертали увагу на зворотні сторони творів мистецтва щонайменше з кінця XVIII століття, якщо не раніше. Аристократичні європейські колекціонери колись позначали свої картини восковими печатками з родовими гербами, виробники полотна штампували свої знаки на сировині, а аукціонні доми клеймили свої лоти своєрідними буквено-цифровими комбінаціями. Наприклад, французький арт-дилер початку XX століття Амбруаз Воллар зазвичай робив інвентарні записи синім олівцем. Мистецтво, награбоване нацистами під час Другої світової війни, також має такі позначки. Найчастіше на них зображено символ, схожий на двоголового орла.
Розуміння цих маркувань важливе для підтвердження автентичності картини або для збільшення її ринкової вартості.





