Адвокат спадкоємців описує рішення як ще один крок до відновлення «найбільшої масової крадіжки в історії», але Річард Нагі планує подати апеляцію.
Нью-йоркський суд постановив, що лондонський дилер Річард Нагі має повернути дві акварелі Егона Шіле спадкоємцям жертви Голокосту. Відомо, що картини були вкрадені нацистами під час Другої світової війни.
«Жінка в чорному сарафані» (1911) та «Жінка, що ховає своє обличчя» (1912), загальна вартість яких становить близько $5 млн, раніше були в колекції Фріца Грюнбаума (1880–1941). Чоловіка заарештували нацисти у 1938 році й відправили до концентраційного табору Дахау, де він помер у 1941-му. Після арешту довіреність перейшла до його дружини Елізабет, яка була змушена підписати папери про передачу колекції творів мистецтва, що складалася з понад 500 робіт.
Нагі, фахівець із німецького експресіоністичного мистецтва, сказав, що він купив роботи на законних підставах і наголошував, що минуло багато років відтоді, як твори були продані на швейцарському аукціоні у 1956 році.
Суддя виніс рішення на користь спадкоємців Грюнбаума, спираючись на закон 2016 року про реституцію предметів мистецтва, конфіскованих під час Голокосту.
У заяві для журналістів пресслужба галереї Річарда Нагі зазначила таке:
«Придбання та володіння цими творами Річардом Нагі завжди було прозорим і добре задокументованим. Ці роботи походять із добре відомих колекцій і неодноразово публікувалися. Трагічна історія Фріца Грюнбаума є загальновідомою та належно визнаною. Як артдилер із тривалим досвідом роботи з німецькими експресіоністами, і з огляду на те, що його власна сім'я також рятувалася втечею від переслідувань, Річард особливо чутливо ставиться до заяв про реституцію і надалі вважає, що всі подібні претензії потребують ретельного та заслуговуючого на довіру огляду».
«З огляду на це, ми звернулися до визнаних експерток із походження мистецтва часів Голокосту Софі Ліллі, Лорі Штейн та Лінн Ніколас, аби перевірити та випустити незалежні звіти. Якби хтось із них виявив, що твори Шіле належали Фріцу Грюнбауму та були вкрадені нацистами, Річард без вагань повернув би їх. Оскільки ніхто з них цього не зробив, дивно, що суддя Рамос проігнорував не лише ці звіти, а й рішення федерального суду США та двох незалежних австрійських колегій, які раніше встановили, що ця колекція творів мистецтва не була вкрадена нацистами. Сподіваємося, що після подачі апеляції повний звіт, включно з доповідями експертів, буде справедливо розглянуто».
