Музей Метрополітен зібрав дві картини, які Караваджо створив в останні місяці свого життя. Їх представлять на виставці, яка відображає боротьбу художника за примирення з його бурхливою особистою сагою.
За всіма ознаками Караваджо був саморуйнівною особистістю з доволі складним характером — художник захоплювався азартними іграми, любив випивати та вести розпутне життя. Зрештою, він зустрів болісну смерть, хоча досі невідомо, чи його вбили, чи художник помер через хворобу.
Під час створення своїх останніх двох шедеврів, «Отречення святого Петра» та «Мучеництво святої Урсули», художник перебував у дуже напруженому стані. Він утік із Рима через вбивство відомого місцевого сутенера, а до цього виїхав із Мальти після нападу на Фра Джованни Родомонте Роеро, високопоставленого лицаря Мальтійського ордену св. Іоанна, який переслідував його, щоб помститися.
Возз'єднання картин уперше відбулося у 2004 році, а ця виставка — просто рідкісна можливість побачити ці темні сцени пліч-о-пліч.
Створена для продажу на неаполитанському артринку картина «Отречення святого Петра» (1610), яка сьогодні належить Метрополітену, зображує жінку, яка звинувачує святого в тому, що він — послідовник Христа.
На відміну від цієї роботи, «Мучеництво святої Урсули» Караваджо написав для генуезького дворянина Маркантоніо Доріа. Будучи дещо більшою за масштабом, робота посилається на середньовічну легенду з кінця третього століття про святу, яка зупинилася в Кельні зі своїми 11 тис. послідовників. Начальник варварів закохався в благочестиву Урсулу, але дівчина відмовила йому, тому чоловік убив її стрілою, а її послідовників — мечем за те, що вони відмовилися переходити до його армії.
Караваджо написав обидва твори у своєму фірмовому стилі, контрастуючи світлі ділянки з темним фоном, щоб створити театральну атмосферу напруженості. Проте у цих двох пізніх роботах він доводить світлотінь до краю, занурюючи більшу частину своїх фігур у темряву. Згідно з текстом виставки, це зміщення в стилі відображає «тягар провини і приреченості» художника, що змусило деяких дослідників припустити, що роботи зображують «перетин із його біографією».
«Уникнувши тюремного ув'язнення на Мальті та працюючи на Сицилії, він прибув до Неаполя в надії отримати помилування за вбивство, вчинене ним у Римі у 1606 році», — розповів Кіт Крістіансен, керівник відділу європейського живопису в музеї Метрополітен.
«Потім на нього напали й порізали йому обличчя, а в Римі поширилися чутки, що художника було вбито. Саме в цей момент він написав ці дві картини».
Попри нестабільні обставини Караваджо, ми бачимо в цих картинах його здатність трансформувати тривожний стан розуму в ретельно спостережувані сцени приголомшливої драматичної напруги.
«Швидкість пензля та мінімальна увага до деталей фокусуються на емоційних або психологічних характеристиках».
Стиль цих картин може розповісти нам про останні дні художника більше, ніж здається на перший погляд. Дослідник Ендрю Грегем-Діксон припускає, що саме лицар напав на художника та понівечив його обличчя, шукаючи помсти в Неаполі. Крім того, історик мистецтва стверджує, що атака, можливо, погіршила зір художника та манеру його письма, у результаті чого з'явилися порівняно темні та лаконічні образи, знайдені в цих останніх роботах.
