Художниця Кейсі Завалья (Cayce Zavaglia) — справжня майстриня ілюзії. Здалеку її портрети виглядають як гіперреалістичні картини, проте варто підійти ближче, і ви виявите, що насправді вони зроблені з пряжі — тисяч крихітних зав'язаних шаруватих ниток.
Завалья ніколи навіть не думала, що займатиметься вишивкою. За словами художниці, вона завжди вважала, що «волокно нічого не варте у світі мистецтва». У студентські роки дівчина зосередилася на фігуративному живописі, дивлячись на таких великих портретистів, як Люсьєн Фрейд і Елизабет Пейтон. Але через рік після закінчення Вашингтонського університету Кейсі опинилася у творчій кризі.
«Я справді відчувала потребу в змінах, але не була впевнена, що саме хочу зробити», — розповіла вона журналістам.
Усе наступне літо Завалья присвятила експериментам із різними стилями мистецтва, проте здавалося, ніби все це їй не підходить, ідеї прилинали й відлинали одна за одною. Єдине зображення, що засіло в голові художниці — це невеличкий набір для вишивання, який мати Завалья дала їй у дитинстві. З нього вона створила одну зі своїх перших робіт.
І тоді Кейсі подумала: а що як вона створить портрет? Чоловік художниці назвав цю ідею «огидною» і запропонував їй продовжувати займатися класичним живописом. Молода художниця вирішила рухатися вперед, і з часом її творча криза розвіялася. Попри слова чоловіка, Завалья все ж не відмовилася від свого задуму й почала використовувати пряжу для імітації фарби. Процес створення таких творів кидав їй виклик як технічно, так і концептуально. Останні роботи художниці будуть виставлені в галереї Lyons Wier Gallery в Нью-Йорку 3 травня.
Її найбільшою проблемою було відтворити тонку гаму кольорів із обмеженою палітрою вовни. Волокно, яке вона використовувала — crewel (тонкі вовняні нитки для вишивання), пропонувало лише близько 15 різних тонів. Шляхом проб і помилок вона розробила техніку, натхненну імпресіонізмом і пуантилізмом. Наприклад, розміщуючи білі та коричневі нитки поруч одна з одною, вона домагалася того, що вони змішуються і виглядають як бежеві.
«Здалеку це створює ілюзію кольору, якого не існує», — пояснила художниця.
З кожною новою роботою Завалья ставала дедалі вправнішою у перетворенні пряжі на фарбу. Її композиції стали гіпердеталізованими, вона навчилася зображувати навіть найтонші пасма волосся чи ледь помітний рум'янець на щоці.
Лише кілька років тому художниця відчула, що вдосконалила цей процес. Приблизно в той самий час техніка вишивки підкинула їй ще один новий, неочікуваний виклик.
«Я почала сприймати зображення на зворотному боці моїх композицій як легітимну частину моєї практики», — сказала вона.
«Зворотний бік ніби демонструє психологію портрета. У всіх нас є дві сторони. Екстер'єр, який ми показуємо світу, і інтер'єр, який ми не можемо дозволити нікому побачити, бо він зав'язаний і запутамий».
