Дати визначення абстракції – завдання складне. Але, хоч як дивно, дати визначення реалізму набагато складніше. Річ у тім, що реалістичні, а тим паче натуралістичні тенденції існували в мистецтві з прадавніх часів. Так, кажуть про натуралізм у давньогрецькому мистецтві. А чимало хто називає першим справжнім реалістом Караваджо.
Є поняття «реалізм Вермеера», а радянське мистецтвознавство взагалі називало реалізмом безрозмірний період, до якого включали майже всю класику. І тривав цей період від кінця іконопису до самого імпресіонізму. І, здавалося б, що спільного між періодом раннього імпресіонізму, з його не надто натуралістичною технікою, і самим натуралізмом? Але, попри це, до появи звичного терміна «імпресіонізм», художники цього напряму називали себе «натуралістами».
Узагалі слід зауважити, що натуралізм і реалізм – поняття різні, і обидва слід відрізняти від академізму.
Основні особливості реалізму
Реалізм з'явився тоді, коли класичну грецьку міфологію вже почали забувати, і для художників робота з давньогрецькими сюжетами ставала дедалі складнішою. Для цього була потрібна допомога спеціальних консультантів. Реалісти вже відмовилися від античних сюжетів академізму, але ще не почали спотворювати дійсність, як модерністи. Їхнім головним принципом була максимальна об'єктивність.
Реалісти намагалися мінімально задіювати внутрішній світ художника. Часові межі цієї течії – переважно кінець дев'ятнадцятого – початок двадцятого століття, проте в деяких країнах помітні течії реалістичного спрямування виникали й після Другої світової війни («Драматургія кухонної мийки» та «Розлючені молоді люди» в Англії). Головним завданням було відображення життя і найбільша життєподібність. Для реалістів властивий показ життя без прикрас. З часом місце реалізму зайняли натуралізм та імпресіонізм, що з'явилися завдяки цьому руху.
Реалізм за країнами
Франція. Курбе
Гюстав Курбе – майстер, із якого, власне, реалізм і починався. І саме слово «реалізм» було використане вперше саме щодо його творчості. І, як це часто буває, образливе прізвисько «реаліст», дане критиками, так сподобалося художнику, що він перетворив прізвисько на назву свого стилю. Традиції соціального реалізму у Франції були дуже сильними.
У реалістичному стилі творили ще барбізонці, а за часів Великої французької революції тема людей, які борються за кращу долю, стала відомою і популярною. Але саме Курбе вважають справжнім засновником реалізму. Окрім непристойних сцен, які жахали й обурювали сучасників, Курбе писав не менш нетрадиційні для свого часу соціальні полотна. На одному з них були зображені сільські похорони. Картина (курси тут) викликала шквал критики. Чи можуть бідні й убогі похорони простої людини стати гідним сюжетом для справжнього мистецтва? Для людей, звичних до Венер і Амурів на ідеальних картинах, відповідь була однозначно негативною. У наш час такі сюжетні мотиви вже звичні й не викликають відторгнення.
Італія. Веризм
В Італії в середині дев'ятнадцатого століття відбувалися епічні події. Після невдалиго повстання карбонаріїв на початку століття, Італія все ж почала здобувати незалежність від Австрійської імперії. Похід Гарібальді увінчався успіхом, і Італія не лише звільнилася, а й стала єдиною державою, вперше від часів Середньовіччя. У визволенні своєї батьківщини брали участь багато художників, які оспівували солдатів тієї війни в стилі Макк'яйолі. Проте слідом за часами Гарибальді йшли повністю позбавлені героїзму часи.
Ранній капіталізм не надто відрізнявся від пізнього феодализму. У ньому так само були свої «раби» і свої «пани», які часом поводилися з простим народом не менш жорстоко, ніж справжні поміщики. Особливо лякаючих масштабів набуло пригноблення робітників і селян на Сицилії. І саме сицилійські письменники склали кістяк літератури нового стилю – веризму. Для художників-веристів головним було показати важку працю і важке життя простого народу, і саме ця ідея і пануватиме в реалізмі в усіх країнах.
США. «Школа сміттєвих відер»
У Сполучених Штатах реалізм не здавав своїх позицій і в перші роки двадцятого століття (до 1913 року). Головною темою реалістів в Америці було зображення найнижчих верств суспільства (алкоголіків, повій, безпритульних). Тому їх і назвали «Школою сміттєвих відер». Один із майстрів цієї школи, навчаючи учнів, казав, що їхній живопис має бути таким самим правдоподібним «як кінський гній і лід на Бродвеї».
Англія. «Драматургія кухонної мийки» та «Розлючені молоді люди»
В Англії після Другої світової війни склалися не найсприятливіші умови для життя. Уряд обіцяв, що незабаром після війни настане справжній добробут, але Європа лежала в руїнах, а подальше життя здавалося порожнім і беззмістовним. Письменники з руху «Розлючених молодих людей» створювали образи героїв, незадоволених дійсністю та порядками в капіталістичному суспільстві.
Багато хто з цих письменників був соціалістами, як і більшість діячів мистецтва найрізноманітніших напрямів у Західній Європі у двадцятому столітті. Але, на відміну від творів реалістів початку століття, які вірили в прогрес, у творах «Розлючених» не було жодної надії і нічого світлого. За п'єсами та романами «Розлючених молодих людей» також знімали фільми.
«Драматургія кухонної мийки» – рух у театрі та кіно приблизно в той самий час. Кухонна мийка фігурувала в назві руху, тому що декорації часто являли собою просту англійську кухню, а героями були домогосподарки та інші обивателі.
Угорщина. Мункачі
В Угорщині рух реалістів був представлений наприкінці дев'ятнадцятого століття багатьма майстрами, але найвідоміший із них – Міхай Мункачі. Одна з його картин – «Позіхаючий підмайстер». Художник не з чуток знав про важку долю підмайстрів і жорстокі методи їхнього навчання, оскільки йому самому довелося навчатися в майстерні. Також пензлю Мункачі належить безліч історичних сюжетних полотен, а в пізніший період він стає салонним живописцем, що зображує галантних дам. Але до соціального реалізму останнє вже не має жодного стосунку.
Росія. Передвижники
У Росії бунт проти академізму був не лише боротьбою з романтичними умовностями, а й боротьбою за національну тему. У творчості Передвижників зустрічаються російські пейзажі, які майже не зображували художники-академісти, а також непідготовані біблійні сцени і, звісно ж, соціальні сюжети. Це був, можна сказати, «академізм без академізму». Художники, вийшовши з Академії, творили з максимальною академічною точністю, але при цьому не відали безглуздих цензурних обмежень Академії, яка суворо регламентує сюжети.
Реалізм був важливою течією у світовому мистецтві, однією з тих течій, які не забуті й донині. І, озирнувшись довкола неупередженим поглядом, можна побачити, що й зараз у житті є безліч лих і несправедливостей, подібних до тих, що зображували діячі соціального реалізму. Тільки методи зображення цих жахів стали різноманітнішими. А хіба за всю історію цивілізації був хоч один період, у якому абсолютно все було б добре?..
