Берта Морізо, одна з небагатьох відомих жінок-художниць імпресіоністичного руху, мала особливий дар зазнімкувати складність внутрішніх переживань своїх постатей.
Порівняно із залитими сонцем скелями Моне та святковими зібраннями Ренуара, «Літній день» Морізо (Jour d'eté) (1879) є емоційніше насиченим сезонним контрапунктом.
У літній день дві жінки, одягнені за останньою модою, сидять у човні, що пливе озером, укритим мерехтливими плямами зеленого та синього. Картина була створена в Булонському лісі, улюбленому місці Морізо.
У цьому зображенні відчувається неприкрита спонтанність, і, попри мальовничу обстановку, у картині Морізо присутня легка тривога. Ось 3 дивовижні факти, які ще більше висвітлять це літнє творіння художниці.
Сині та жовті кольори були незвичними для того часу
Яскраві кольорові штрихи утворюють енергійний візерунок, який переміщує погляд по холсту, імітуючи рух води. Хоча сьогодні цього можна не усвідомлювати, кольорова палітра «Літнього дня» була дещо незвичайною для свого часу.
У середині 1800-х років фарби в тюбиках були рідкістю — розробка продукту дозволила таким художникам, як імпресіоністи, малювати поза межами своїх студій. Але багато які з використовуваних сьогодні кольорів просто не були широко доступними. Наприклад, блакитний блакитний (лазурний), який використовує Морізо, був представлений як пігмент лише в 1860-х роках. Тому лазурний колір досі залишався візуальною новинкою, як і кадмій жовтий. Більше того, земляні тони, які Морізо тут і там додає, були абсолютно не в моді в імпресіоністів.
Картина була написана на пленері
«Літній день» унікальний тим, що це одна з небагатьох картин, які Морізо написала на пленері. Зазначимо, що це доволі велика рідкість, оскільки жінки тих часів переважну частину свого життя проводили вдома. Творчість Морізо, як і Мері Кассат, значною мірою орієнтована на життя художниць у домашній сфері.
Він пережив 100-літню битву за право власності
Право власності на шедевр Морізо гаряче оспорювалося протягом понад століття, на нього претендували як Національна галерея Лондона, так і місто Дублін. Але чому ж столітня війна, запитаєте ви?
Історія зосереджена навколо передсмертних бажань Г'ю Лейна, ірландського колекціонера, колишнього власника картини. Лейн був прихильником ірландського мистецтва та одним із провідних колекціонерів французького імпресіонізму того часу. Розчарований серією невдач під час керування своєю галереєю в Дубліні, колекціонер вирішив заповісти своє зібрання з 39 картин, включно з «Літнім днем», Національній галереї в Лондоні, а не своїй батьківщині.
У 1915 році Лейн загинув, після чого його картини були відправлені до Лондона. Проте незабаром з'ясувалося, що чоловік насправді додав до свого заповіту вказівку (хоча й неосвічену/неусвідомлену), яка передала права власності на картини місту Дубліну.
Варто зазначити, що остаточна доля полотна не вирішена донині.
